Родина Штраусів: розповідь

Четверо композиторів, одне ім'я

Йоганн Штраус I був батьком, а Йоганн II, Йозеф і Едуард — його синами. Вікіпедія зазначає, що батько та його суперник Йозеф Ланнер заклали підвалини, на яких сини продовжили династію, пишучи вальси, польки та галопи, яких віденські танцювальні зали жадали щотижня. Музейна сторінка Дому Штраусів називає родину чотирма геніями й однією легендою. Меморіальна дошка та зала в Дьоблінґу пов'язують родину з однією адресою, і цей путівник розповідає, ким був кожен із них.

Йоганн Штраус I, батько

Народжений 1804 року в родині шинкарів, він грав у квартеті Ланнера, перш ніж 1825 року створити власний оркестр. Вікіпедія приписує йому розвиток вальсу від сільського танцю до віденського вальсу, а також запровадження кадрилі в Австрії після поїздки до Франції 1837 року. Він написав Марш Радецького 1848 року, 1846-го був призначений придворним директором бальної музики, а 1849 року помер від скарлатини. Його поховали на Дьоблінзькому цвинтарі поруч із Ланнером, і 1904 року обох перенесли на Центральний цвинтар; старий цвинтар нині — парк Штрауса-Ланнера.

Йоганн Штраус II, Король вальсу

Старшого сина готували в банкіри, але він опанував скрипку й у 1844 році дебютував як диригент. Вікіпедія зазначає, що він створив понад 500 вальсів, польок, кадрилей і маршів, і ще за життя його називали Королем вальсу. До найвідоміших його творів належать оперета «Кажан», «Казки Віденського лісу» та «На прекрасному блакитному Дунаї». У 1863 році він став придворним директором бальної музики, з 1856 року гастролював у Росії, а в 1872 році вирушив до Бостона, де диригував грандіозним концертом за участю понад тисячі виконавців.

Йозеф Штраус, інженер

Йозеф народився в 1827 році й здобув фах інженера. Вікіпедія зазначає, що він працював на місто Відень і спроєктував кінну машину для прибирання вулиць, перш ніж у 1850-х роках приєднатися до родинного оркестру. Він перебрав керівництво оркестром, коли його брат Йоганн захворів у 1853 році, і написав 283 твори з опусними номерами, зокрема вальси, польки та «Піцикато-польку» разом із Йоганном. Йоганну приписують слова, що Йозеф був обдарованішим із них двох, а сам він був лише популярнішим. Йозеф помер у 1870 році, знепритомнівши на диригентському пюпітрі у Варшаві.

Едуард Штраус, диригент

Едуард, народжений у 1835 році, приєднався до оркестру як диригент у 1862 році. Вікіпедія зазначає, що його пам'ятають радше як диригента, ніж як композитора, і що він заявив про себе швидкою полькою, відомою німецькою як polka-schnell, у творах на кшталт «Bahn frei». За даними Вікіпедії, він очолював оркестр Штраусів, доки не розпустив його 13 лютого 1901 року після концертів у 840 містах по всьому світу. У 1906 році він опублікував мемуари «Erinnerungen» і помер у 1916 році.

Вальс і полька

Вальс — це танець у розмірі три чверті, і, за даними Вікіпедії, віденський вальс є найстарішим із сучасних бальних танців. Він постав у другій половині XVIII століття з німецького танцю та лендлера, а великі танцювальні зали, як-от Zum Sperl у 1807 році та Apollo у 1808 році, відкрилися, щоб дати простір тисячам танцюристів. Полька зародилася в Богемії XIX століття і, за даними Вікіпедії, сягнула Відня вже до 1839 року. Родина Штраусів писала для обох танців, і танцювальні зали їхньої доби — це саме те середовище, для якого створювалася їхня музика.

Брамс і віяло

Брамс і Йоганн Штраус II були знайомі ще в 1870-х роках, а, за даними Вікіпедії, їхня тісна дружба припадає на роки від 1889-го. Коли дружина Штрауса Аделя попросила Брамса підписати її віяло, він написав початкові ноти «На прекрасному блакитному Дунаї» й додав, що це, на жаль, не твір Брамса. У 1889 році Брамс також зіграв на фортепіано «Die Libelle» Йозефа Штрауса для експериментального запису. Вікіпедія зазначає, що Брамс захоплювався значною частиною музики Штрауса, тож жарт був компліментом.

Де родина з'являється сьогодні

Вікіпедія зазначає, що програми Новорічного концерту Віденської філармонії завжди включають твори родини Штраусів, а «Блакитний Дунай» і «Марш Радецького» зазвичай виконуються на біс. На музейній сторінці Будинку Штраусів ідеться про те, що Едуард Штраус, праправнук Йоганна Штрауса I та президент Віденського інституту досліджень Штрауса, долучився до розробки її експозиції. Музей розташований у Дьоблінгу, у залі, де, за переказами, грала родина, і саме цій залі присвячено путівник по залі 1837 року.

Читати далі: Зал Штрауса 1837 року